День Бабиного Літа
     Він був учора і згледівся на нас теплим жовтневим недільним днем. Кажуть, бабине літо було раніше і двічі, та ні! То були просто чудові вересневі дні. Літають павутинки – прийшло бабине літо, ні – ні. Бабине літо буває тільки в жовтні.     Павутиння літало скрізь, чіплялося за кущі, гілки, троянди, хризантеми, коротенькі георгіни, «львиный зев», чорнобривці, руки та обличчя. Їх плели невтомні павуки та павучихи, а потім розсилали по всій землі, ніби пишучи довгі прощавальні листи минулому літу, теплому вересню і всім нам. І разом із променями сонця, яскравим світлом і фарбами жовто-червоної осені, кожною такою павутинкою промовляли: «Прощавайте! Йдуть холоди! А ми відлітаємо, цілуючи ваші руки, обличчя і волосся, останні і такі яскраві осінні квіти…»
     Все повернеться Весною таким же, та зовсім іншим… Неможливо двічі увійти в одну ріку… Та і не треба.
     День Бабиного Літа мліє  на крилах зозульок (божих коровок) що, вбираючи останні промені червоного сонця, заховають його десь у свої крильцях і чорних крапочках, до наступного дня весняного рівнодення!...
                                                     Наше життя  вмістилося в один день, а вірніше ніч БRАхМи
    Ірина Сідляр, жовтень 2024р.