Сни Старого Нового року 

     Хтось постукав у хвіртку, я прискорила замітати сніг на стежці, відчиняю і бачу заіндевівше.лоша, воно уважно дивиться на мене здивованим поглядом. Я обдивляюся вулицю догори і вниз – ніде нікого, і маленькі сліди тягнуться кудись униз. У мене ще багато хатньої роботи та і пізно вже, я завожу лоша у маленьку стайню, де тепер зберігаю кошики від літніх квітів. Мій тато був жартівником, він думав що я буду тримати і свині, і кози, і кури – ага-ж! Мені роботи і двійко дітей доста! А в стаєнці тепер живуть газонокосарка і кошики для квітів – вони в 6 ранку їсти не просять:)) «Побудь поки тут, а господарів пошукаємо завтра». Воно недовірливо дивиться на мене – «Я зараз повернуся, ти напевне голодне! І що лошата їдять?» Я грію молоко, кидаю туди трохи меду (вся ж малеча любить солодке). Запарюю вівсянку, нарізаю туди скибочками яблука, висипаю потерту моркву і виношу у глибокій кольоровій мисці своєму гостеві. Поки лоша хлебче, притаскую з кладової масляний радіатор (важкий холера як танк) і приношу з горища пахучого сіна з якимось травами та вистеляю підлогу. Лоша їсть, хрумкотить яблуками і відтаює від намерзлого інею та снігу. Я змітаю залишки щіткою для килимів, а воно не то муркоче, не то хрюкоче, не то хрюко-муркоточе від тепла. Потім його ноги похитуються і воно паде у сіно, мале ще зовсім, і де ти взялося, мабуть народилося десь під Андрія. Пізнє якесь лоша… Я почухала його за вушком, воно утнулося мордочкою у сіно і заснуло як котеня. Я погладила його шерстку, темно-сіренька така з відблиском синьої ночі – синє лоша. Ти ба! І вибрало ж мою хвіртку, чому?
     Наступних декілька днів я була вщент заклопотана на роботі – кінець року…..

     Я роздрукувала на кольоровому принтері оголошення: «Знайшлося лоша. Прошу господарів зателефонувати… Воно сумує без мами:(((», і попросила сусідського хлопчика розвішати біля поштових скриньок по вулицях. Діти з’їхалися додому, висіли в інтернеті, читаючи що там воно їсть і чим годувати. Подвір’я було повне галасу, сміху, радості від живої несподіванки.
     А пообіді 1 січня мені подзвонили (сказали, що поштарка бачила оголошення) і забрали Синевика – воно повернулося до мами! Але ж Новий рік зустрічало зі мною, тобто з нами:).  А діти про нього сказали: «Ма! А чого ти дивуєшся, ми запах нашого дому, ще у Бердичеві за двіста кілометрів відчуваємо, не те що на нашій вулиці. У нас завжди смачненько пахне!»
     «Your home is where your mam is!» - і це правда! А мама мандрує, як перекотиполе по всьому світу!:))

       Веселої всім Маланки і Старого Нового року!!! І хай Ваше синє лоша стане прекрасним Lagivert конем! І шо там у нас під ялинкою?! І як же я люблю ці маленькі заблукавші даруночки Старого Нового року:)))))))